Прилуки без Беркута

Мер Прилук 51-річний Юрій Беркут пішов з посади 24 лютого. Він один з небагатьох міських голів Чернігівщини, що написали заяви про своє відсторонення.

Юрій Беркут очолював місто з 2006 року. З 6 березня на посаді секретаря міськради 37-річний Дмитро Барнаш. Він же виконує і обов'язки міського голови.

Зараз у місті активно обговорюють кандидатів на мерівське крісло. Кажуть, їх близько шести. І явного лідера немає. Серед можливих претендентів і колишні голови Юрій Беркут, і Микола Бабій, який наразі очолює СКП «Спецкомбінат ПКПО» у Києві, і заступник міського голови Володимир Назім, і нинішній секретар Дмитро Барнаш.

«Обирали 11 тисяч. Звільняли 500 чоловік»

До 7 березня жодного заступника у Прилуцькій міськраді звільнено не було. Та й звільнення самого голови, тут вважають, було здійснене неконституційним способом.

— До сесійної зали 24 лютого під час робочої наради зайшло чоловік 200, — розповідає заступник міського голови 43-річний Володимир Назім. — Мера буквально взяли під руки і змусили писати заяву, а потім вимагали сказати, що це він робив добровільно.

Основне питання, що хвилювало людей, — це відправлення автобусів на підтримку анти-майдану. Але голова тільки виконував розпорядження. Також були питання з приводу фінансової діяльності. Юрія Беркута обрали 11 тисяч людей. Заяву змушували писати максимум 500.

«Боюся, щоб мені не плювали у спину»

— Я ішов на минулі вибори. На ці також планую іти, — оголошує своє рішення Дмитро Барнаш. — Мою програму було розроблено ще на попередніх виборах. Але поки не бачиш усе зсередини, не зовсім розумієш, як його робити на місці. Тепер я бачу, як і що відбувається. Труднощів більше, ніж очікував.

— Місцева телекомпанія «ТІМ», засновником якої ви були, намагалася контролювати, критикувати владу. Чи не боїтеся ви тепер почути критику у свій бік? Чи навпаки будете впливати на те, щоб про вас показували тільки хороше?
— Канал, який ми засновували, базується на принципах журналістики. Якщо є конфлікт, необхідно дати можливість висловити свою позицію усім сторонам конфлікту. Я завжди вимагав, вимагаю і буду вимагати чесності на телеканалі.

— Свого часу на телеканалі демонстрували кумедний мультик про Юрія Беркута. Чи не боїтеся побачити мультик про себе?
— Я боюсь одного, щоб за кілька місяців мені не плювали у спину. Мені щодня приносять цифри, з яких видно, що місто, на жаль, у критичному стані. Розбиратися буду по кожній галузі окремо. Десь зменшимо витрати газові, по електриці, опаленню. Переглянемо кадри. Кум, сват, брат — такого більше не буде.

— Чому Беркут здався?
— Він теж бачив усі ці цифри, які зараз бачу я. Він розуміє, що підтримки на рівні області, України не буде. У мене ж зараз така підтримка є.

«Мер накрив місто собою»

Так стан Прилук під час керівництва Юрія Беркута описує головний редактор телекомпанії «ТІМ» Альона Олексенко.
— Отримати коментар навіть від чиновника невисокого рангу було неможливо. Нам відповідають: співпрацюємо тільки з міською телекомпанією. Був прямий наказ не співпрацювати з нами. Був інцидент, коли знімальну групу Беркут особисто вигнав з відкритої наради.

— Чи зраділи, коли ваш директор став секретарем міськради?
— Ми зітхнули з полегшенням.

— Але ж тепер ви маєте критикувати свого колишнього керівника.
— Ми не ставили за мету критикувати. Наше завдання — об'єктивно висвітлювати ті події, що відбуваються у місті.

— Чи не виникає проблем із заборонами тепер?
— Місто, як і ми, ще не встигло оговтатися від усього цього. Якщо медики були дуже налякані, то вони і зараз у цьому стані. До лікарні і зараз нам важко потрапити.

Радикально налаштований депутат обласної ради прилучанин Віктор Лабазов. Він ще й досі на київському Майдані.
— Різниця між 2004 і 2014 роками у тому, що ми не дамо заговорити революцію. Тому Майдан досі стоїть. Якщо Лабазова називали людиною з мегафоном, то тепер я — Лабазов з автоматом. Ми нікому не дозволимо перефарбуватися, приліпитися. Ми нікому не дозволимо повторення сценарію 2004 року. Із самим Юрієм Беркутом поспілкуватись не вдалося. У квартирі, де за словами прилучай, живе Юрій Володимирович, мені не відчинили. Чоловічий голос відповів:
— Його немає вдома. Він не бажає спілкуватися.